Як свідчать дослідники, перші згадки про поселення людей у місцевості, де нині розташоване село Верхні Петрівці, зафіксовані ще в документах античного вченого Птоломея (I століття до н.е.  )    

    Існують розбіжності і у дослідженнях назви цього населеного пункту. Згідно першого дослідження,   Верхні Петрівці походять від румунського слова "Patridava” (Patru-Dava), що вказує на місцезнаходження села на кам’яних берегах Сірету. За іншими даними така назва населеного пункту походить від першого поселенця Patria Turkul (Петра Турка), який, очевидно, був заможною людиною,  за походженням – турком. Отримав він цю територію села, як винагороду від правителя Молдови Штефана Великого. Принаймні в архівних документах,  датованих в 1610 р., саме під такою назвою – Patratii Turkului – вперше згадується, як вважають дослідники, село Верхні Петрівці у дослідженнях сучасників щодо походження назви села побутує думка,що слово "Patra” цілком могло набрати нинішнього вигляду у результаті злиття  власного ім’я Петро та зменшувального – пестливого суфікса "уца” характерного  румунській мові. Таким, мовляв, чином ("Petre-petru a Uti – Petreutii) і з’явилася назва села.    Існує і легенда про походження старовинного румунського поселення. В ній говориться, що на річці Малий Сірицел жила стара вдова Уца, яка мала трьох гарних синів і стадо овець. Третього сина звали  Петро. Одного дня зранку, коли сини пасли овець, вівці зникли. Стара мати попросила своїх синів  Георге та Іона,   розшукати їх, а молодшого сина Петра залишила біля себе. Брати Петра пішли шукати отару і не повернулися додому.  З горя  мати померла. 

   Петро оженився на дуже  гарній дівчині з долини річки Сірет.  В них народилося багато дітей, нащадки яких живуть до сьогодні в Петрівцях. Від Петра і Уци походить назва Петреуци.                                         

   Спочатку було одне село, а потім кількість жителів села збільшувалася. Вони почали будувати свої житла по обидва боки річки Сірет. Пеший хутір в селі Верхні Петрівці називався Аршица, що в перекладі означає "засуха” (існує така легенда, що  колись на цьому хуторі була дуже сильна засуха і назвали хутір "Аршица”) .
  Поступово село розширилося і отримало назву Верхні Петрівці. А ту частину села, з іншого берега річки Сірет, назвали Нижні Петрівці. Після 1898 року ці села остаточно розділилися, і у всіх документахзаписані, як окремісела.                                                                                      

   Перші хутори нашого села названі від прізвищ своїх жителів. Хутір Піцулени називався так, тому що там було багато сімей, які носили прізвища Піцул, а Бурлень – Бурла.   Хутір Мокрец був розташований на мокрих ділянках землі, тому і назвався Мокрец. Хутір Кракана розташований на перехресті трьох доріг і в перекладі означає «перехрестя». 
   Перші жителі вибрали собі місця для споруд житла біля річки, лісу і пасовищ. Кожен хутір села відділяється від іншого маленькою річкою. Аршица відділяється від Піцулень через річку Гербас, Аршица від Бурлени через річку Гирестінець, Бурлени від Фундої річкою Душа і Фундоя від Мокрец річкою Мокрець.                                                                                          Є в селі хутори, які виникли набагато пізніше. Це такі, як Леорда і Кракана. Ці хутори були заселені колоністами, яких привіз з собою  боярин Іон Бродовський. 
    З архівних документів ми дізналися, що житла будувалися в основному з дерева. Всі будинки споруджувалися з вікнами на південь. Таким чином люди захищалися від вітрів і різних ураганів. Вікна були маленькі і покриті шкірами різних тварин. Склом люди почали користуватися тільки в XVII столітті. Дах спочатку був покритий соломою, а потім драницею – дерев’яними тоненькими дошечками.     
    До 1835 року жителі села не мали своїх земельних ділянок, вони працювали на землях своїх бояр. Тільки у 1848 році жителі села отримали свої земельні наділи.
   На даний час село Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області – розташоване у південно – західній частині,на лівому березі річки Малого Сірету, біля підніжжя Карпат, за 16 км на південь від районного центру і за 46 км від Чернівців. Площа села становить 2441 га, проживають 3780 чол. На території села налічується 1126 дворів. Село  межує з населеними пунктами: Ропчею – на півночі, Нижніми Петрівцями -  на півдні, Купкою – на сході та Буденцем - на заході.                            
   Про найдавніші поселення людей Прикарпаття, в долині річки Сірет – Верхні та Нижні Петрівці, свідчать географічні документи античного вченого Птоломея – у I ст. до н.е.     
   В його роботах знайдено терміни – Бука, що означає Буковина. У XV ст. Ці місця називають "Pitici” - село на Сірецелі. Ця назва походить від барина Тодора, якого прозвали Piticu (карлик). Вивчаючи історичні документи, ми дійшли до таких висновків : Satul lui Pitic (село карлика) пізніше – Piticii pe Sirecel (карлики на Сірецелі) I Patrautii (1610).
   У Верхніх Петрівцях народився відомий румунський історик , доктор теологічних наук  Сіміон Реллі (1882-1950р.р. ) родом з Петрівців – історик , архівіст, фольклорист , доктор теологічних наук. А шлях до науки проліг з  місцевої школи , де закінчив сім класів. Відтак навчався у Відні. Там у державному архіві  відшукано багато матеріалів  про рідний край - Буковину. Робота була повяз’ана з Чернівцями. Тут професор теологічного факультету викладав в університеті історію християнської церкви. Працював директором державного архіву, який з 1929 року викладав історію румунської православної церкви на теологічному факультеті Чернівецького університету та був директором архівів Буковини. Серед багатьох історичних досліджень – "Село Іжівці у старі та нові часи”.
    Йосиф Антохій (1914-1997) народився 23 серпня 1914 році у селі Верхні Петрівці. Йосиф блискуче вчився і тому продовжив навчання в Чернівецькому університеті на літературно-філософському  факультеті, а згодом закінчив ще й юридичний факультет Бухарестського університету, почесний член Бонського та Чернівецького університетів, автор понад 200 наукових праць.
   Вихідцями з Верхніх Петрівців є багато визначних людей, серед них  Іон Васке, який у 1939-1945 роках був ректором теологічної  академії у Клужі (Румунія), а в 1945-1948 роках обіймав пост генерального секретаря  Міністерства культури та релігії Румунії.  Костянтин Багнян - кандидат філологічних наук,  науковий співробітник інституту лінгвістики ім. Михайла Ломоносова у Москві. Полковники - Тодор Нікорич та Дмитро Гарага.
     Тривалий час директором школи в селі був відмінник освіти, доктор географічних наук, заслужений учитель України Стрілець Іван Юхимович.  Вихованцями Івана Юхимовича являються також випускники ,  які є гордістю школи: Кожокару Андрій  Андрійович – доктор медичних наук, професор, начальник кафедри Військово-профілактичної медицини, полковник медичної служби, співробітник Української військово- медичної академії в місті Києві, Костинян Ілля Георгійович – гвардії майор запасу, ветеран Збройних Сил України. Василіу Андріан Миколайович – підполковник у відставці. Галевіч Микола Костянтинович –полковник, викладач Балашовського вищого військово-авіаційно інженерного училища в м. Балашов Саратовської області. Кожокару Родіка Андріївна – закінчила у 1988р. Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, факультет історії КПРС. Маріуц Олександр Петрович – головний спеціаліст Міністерства освіти науки та спорту в м. Києві, заступник голови медичної комісії Національного олімпійського комітету України. Гуга Олег Драгушович – протоієрей Ніжинської єпархії Чернігівської області. Ватаманеску Корнелій Іванович – протоієрей міста Калинівка Вінницької області. Ватаманеску Лівій Іванович – лектор дитячої хірургії Буковинського державного  медичного  університету (БДМУ). Коржос Іван Анатолійович – лікар-терапевт Буковинського державного  медичного  університету (БДМУ).     Фольклорист села – Токіца Драгуш Георгійович.
   У квітні 1941 жителі села та сусідніх населених пунктів, які не були згідні зі встановленням нових порядків радянської влади, взяли участь у мирному поході з надією перейти радянсько – румунський кордон. Їх у районі Білої  Криниці (урочище Варниця) зустріли  кулеметним вогнем прикордонники. Чотири жителі Верхніх Петрівців, які були учасниками цього незвичайного походу, поплатилися життям. Решту, як  і родини тих мешканців села, котрих нова влада занесла у "чорні списки” куркулів та неблагонадійних, виселили у казахські степи, Сибір, Карелію. Про ті часи нагадує пам’ятник жертвам сталінських репресій, який звели на подвір’ї церкви Святої Параскеви . На його гранітних плитах також зафіксовані прізвища тих десятьох односельчан, які полягли у роки Другої світової війни.             

   На території села в роки радянської влади діяв колгосп імені Котовського.     
   Нині в районі та далеко за його межами відома продукція місцевого мармурового заводу.   
    За останні 20 років у Верхніх Петрівцях збудовано понад 200 нових будинків, відкрито 10 магазинів. На території села працює дільнична лікарня на 25 ліжок, яку збудували у 1993р., працює пошта, аптека, ощадна каса, 20% території села займають ліси. У селі розташоване Верхньопетрівецьке лісництво Сторожинецького лісокомбінату, що доглядає 8 тис. га букового, смерекового і дубового лісу.
  У 1961 році  у селі було збудовано будинок культури.
  У 1965 році завідувачем будинку культури був Токіца Драгуш.
   12 січня  1966 року цей молодий колектив артистів виступив на сцені Чернівецького будинку офіцерів, де був високо поцінюваний.
    Учасники колективу в 1982 році посіли перше місце  на районному, а потім і на обласному фестивалі.  В 1986 році колектив виступив у місті Сімферополь на фестивалі національних меншин, де теж був серед кращих. У 1987 році колектив побував у столиці України місті Києві, де взяв участь у фестивалі «Сонячні кларнети».
    З 1991 року очільником колективу є Куташ  Георгій Іванович, він підбирає сцени з життя та побуту села, здійснює їх постановку. 
   Так була відновлена фольклорна композиція «Чабани», яка згодом стала візитною карткою села.  Протягом багатьох років колектив бере участь в обласному святі «Мерцішор»,  в районних фольклорних святах. В 1995 році колектив виїжджав до Румунії для участі в міжнародному фестивалі «Аркану». В 2004 році  фольклорний колектив брав участь у звітному концерті Чернівецької області у столиці нашої держаки - Києві.
   1990 року при Верхньопетровецькій ЗОШ І-ІІІ ст. №1 створений фольклорний колектив «Мугурел», керує ним Пінтеску Олена Іллівна.

   Вона закохана у народний танець, запалює в дитячих серцях іскри творчості і веде у неповторний прекрасний світ танцю, відроджує звичаї й традиції наших предків. Віддавна колектив славиться  запальними танцями та колоритними національними костюмами,  які з нагоди вийняли з бабусиної скрині. Репертуар колективу створений на основі зібраного та записаного фольклору у старожилів, танців буковинців-румунців:  «Хора», «Периніца», «Коаса», «Арделянка»,  «Сирба», «Козак».

   За 21 рік  чимало дітей танцювали в колективі. На зміну виконавцям приходили інші, більш талановиті, більш кращі. Із кожним роком колектив удосконалює свою професійну майстерність. Він є бажаним гостем на сільських, районних та обласних фестивалях, конкурсах. У 2006 році колектив «Мугурел» супроводжував своїми танцями  під час виступу перед своїми односельчанами села – народну артистку Румунії Ірину Логін. Майже  на тисячу кілометрів до славетного козацького краю подався наш фольклорний колектив , де продемонстрував свої таланти у приміщенні Запорізької обласної філармонії, в знак вдячності друзям Запорізької області,  які одні з перших подали нам руку допомоги  у важкий для нас час літньої повені 2009 року.
    Завдяки її керівництву, професіоналізму та наполегливості ,колектив являється багаторазовим переможцем районних та обласних фестивалів «Чисті роси», фестивалів-конкурсів народної хореографії ім. П. Вірського, районного фольклорного свята «Осінь весільна», а у районному конкурсі «Кращий знавець традицій та обрядів рідного краю»  двічі отримали Гран-прі (2010-2011рр). зокрема, підгоряни можуть завжди помилуватися високопрофесійним виступом Верхньопетровецького фольклорного колективу під час святкування  Дня міста. Якщо ви завітаєте в село Верхні Петрівці, то обов’язково побуваєте на концерті фольклорного колективу «Мугурел»,  де отримаєте справжню насолоду від народних пісень, танців та музики.